Незважаючи на таку назву, мова не йтиме про їжу, яку можна взяти в дорогу. При такій кількості всіляких закусочних, кафе та харчевень при заправках – брати з собою їжу, якщо подорож по інших країнах, а як ще подорож мотом – не напасешся. Це я, власне, до чого…

Стались у мене в цьому році дві мотоподорожі: до Памуккалє через Молдову-Румунію-Болгарію та з Німеччини через Чехію-Польщу. От про їжу, якою пригощають мандрівників в цих країнах, й буде мій звіт.

Молдова-Румунія-Болгарія-Турція

Молдова. Все сумно: їжа все ще совдеповського зразка й дещо кращої якості, але поняття національного колориту – відсутнє як клас.

Румунія. Багато там не їв, але от що вразило – манера смажити м’ясо (що ковбаски, що битки, що стейки): воно засмажується до такого стану, що ще трохи – й почне хрумтіти на зубах. Й, при всьому цьому, воно не сухе. Якась особлива румунська магія. 

Болгарія. Помітний істотний вплив турецької кухні, але, тим не менш, це таки болгарська їжа.

Салати у болгар – це якесь знущання: все ріжеться настільки великими шматками, що складається враження, що кухарю було просто ліниво нарізати. Помідор, якщо невеликий, ріжеться на чотири частини вздовж. А ще, як додаються оливки, то тільки з кісточками. Болгарський салат, фіглі. Довелось скуштувати салат, який роблять болгари у себе вдома: нарізані помідори, напівкільця цибулі та сир, типу бринзи. Сир не нарізується ніяк, а шматками кладеться в салат й розмішується до стану нашого сиру. Виглядає це все незвично, але смакує чудово.

В майже всіх ковбасах (що сирокопчені, що будь-які інші), що продаються в магазинах – чебрець в такій кількості, що аж занадто. М’ясо, що готують на мангалі, це, по сутності, той самий кебаб. Як готується в домашніх умовах – з прянощів додається все той же чебрець та трохи кмину.

Томатний суп – просто ніякий.

Пиво місцеве – поганеньке.

Ракія болгарська, що домашня, що магазинна – по сутності наша самогонка. Пити це можна, але за умови відсутності альтернативи.

Турція. В європейській частині обійшов своєю увагою магазин східних солодощів. Оце тепер шкодую, що не скуштував там нічого й не сфотографував. А все чому? Місця в шлунку вже не було. Ось через це:

Все приготоване на мангалі, все свіже, дуже смачне та ситне. Як зранку цього поїв – на весь день наївся. До речі, кебаб у турків всюди отакими прямокутниками роблять. Причин так і не дізнався: мовний бар’єр. Англійську там майже ніхто не знає.

В центральній Турції, на трасі між Біледжик та Кютах’я, зупинився попоїсти в придорожній харчевні. Заклад простий, з такою ж простою їжею: щось типу кефіру з огірками; купа різних йогуртів місцевих; дикий рис з підливкою з квасолі; печеня, в якій жиру більше, ніж м’яса. Все бідне на смак, дякую що хоч поживне.

В самому Памуккалє я таки поїв смачного, яке готується якісно: туристи ж бо й все таке інше…

Скуштував пращура чебурека – сас-борек:

В цій частині Турції його готують з начинкою з сиру та шпинату. Попрохав приготувати таким, як його їдять самі турки: з прянощами. Якби раніше не куштував тайської кухні, то очі на лоба може й полізли б. А так – нічого такого, смачно. Здається турки мені не повірили, коли я сказав що не пече й сподобалось.

Від всієї цієї подорожі – найбільше враження залишилось саме від кебабу: дуже соковитий й дуже, дуже смачно! В будь-якій частині Турції його готують чудово.

О, ще. На протилежній, від Європи, стороні Босфору – всюди, в харчевнях та на заправках, чай безкоштовний. Міцний та смачний. Подають всюди в однакових приємних оку склянках:

Але в місцях, де туристи бувають часто, таке не подають: виключно турки для турків. Ну й для мототуристів.

Німеччина-Чехія-Польща

В Німеччині я купував собі мот й на ньому ж їхав додому. Але, по ходу справи, ніщо не заважало скуштувати страв національних кухонь.

Під Мюнхеном я потрапив на пивний фестиваль (не Oktoberfest). Там я і поїв, і попив вдосталь. Пиво баварське смачне, його багато всілякого різного й це зовсім не та сеча, що завозять до нас в Україну. П’ють його німці виключно літровими кухлями, які називають “маас”. І п’ють багато.

Їжа смачна й ситна. От про неї й розповім.

Уславлені баварські сосиски – їжа специфічна й не зовсім зрозуміла на смак. Віддалено нагадує нашу ліверну ковбасу. Ця страва, як розповідали самі баварці, навіть не всім німцям до вподоби. Її треба їсти з дитинства, щоб полюбити. Подавали з солоним кренделем.

Печеня у німців подібна до нашою, хіба що жирніша та м’ясо великими шматками.

Ну й “хіт продажів” – шніцель. Хоч це страва і австрійська, німці її також готують. Штука надсмачна!

Готують його так: биток зі свинини обвалюють в борошні, обмакують в збитому яйці, обвалюють в панірувальних сухарях. Смажиться на великій кількості олії.

В Чехії спожив в придорожній харчевні томатний суп з ковбасою, але протупив сфотографувати. А замовити щось інше – не дозволив мовний бар’єр. Придбав липовий лікер “Cordial”. Лікер смачний, але був би ще кращий, якби був не такий міцний.

Гуляючи по Кракову, заледве знайшов заклад, де подавали страви польської кухні. Оскільки то був історичний центр, то подавали там універсальні картоплю фрі, піцу ну й все таке, що вже стало інтернаціональною їжею. Ну от, з польської їжі знайдено було:

суп в булочці,

як побачите в меню – замовляти однозначно. Суп з’їдається разом з “тарілкою”.

Тільки попереджаю одразу: після цього супу ніщо особливо в шлунку не поміститься. Та й не те, що б особливо бажалось.

А от друга страва, з малопольської кухні – биток, печена картопля та тушена кисла капуста не сподобалась. Капуста – гидота, биток – ні те, ні се.

P.S. Ціни на їжу можна порівняти з українськими.